ДНВП «Геоінформ України» — скарбниця пам’яті української геології

 

Геологічна галузь незалежної України розпочала свою історію 1 лютого 1918 року, коли Урядом Центральної Ради при Міністерстві торгівлі та промисловості було створено Український геологічний комітет на чолі з відомим українським геологом, професором Київського університету Володимиром Івановичем Лучицьким.
Через рік, в 1919 році при Українському геологічному комітеті, була створена спеціалізована бібліотека, де накопичувалися звіти та інші документи про геологічні дослідження, що проводилися на території України, починаючи з 1895 року. Бібліотека поповнювалася матеріалами з архівів гірничих управлінь, геологічних музеїв, приватних фірм і власних збережень геологів комітету.
У 1929 році Український геологічний комітет було реорганізовано в Українське геологічне управління, а бібліотеку — в Геологічний фонд.
Вже у 1938 році були підготовлені та видані перші Інструкції про фондову роботу, згідно з якими в обов’язок фондів входило: збір, організація обліку, зберігання, систематизація, аналіз геологічних матеріалів з дослідження надр для підготовки інформації про стан та перспективи розвитку мінерально-сировинної бази держави та її геологічного вивчення, реєстрація геологорозвідувальних і науково-дослідних робіт.
Станом на 1 січня 1940 року в українському відділенні геологічного фонду зберігалося 11 196 звітних документів.
З початком Другої світової війни робота фонду була перервана, і восени 1941 року основні звіти і картографічні матеріали були перевезені до міст Барвінкове та Старобільск, а в кінці року – евакуйовані в Актюбінськ, що в Казахстані. Лише у 1944 році фонд повернувся до Києва.
За роки війни кількість геологічних матеріалів скоротилася вдвічі. Значну частину було втрачено при евакуації внаслідок бомбардування, а інші матеріали, які не були евакуйовані і залишилися в Києві, були знищені окупантами.
В 1952 році Українське відділення Всесоюзного геологічного фонду було перетворено в Український територіальний геологічний фонд при Українському геологічному управлінні, а з 1958 року у зв’язку зі зростанням обсягів геологічних робіт та звітних матеріалів Український територіальний геологічний фонд отримав статус самостійної одиниці при Головгеології УРСР, а потім Міністерства по геології і використанню надр УРСР.
Після отримання Україною незалежності у 1991 році Український територіальний геологічний фонд було перетворено в Державний геологічний фонд України, а через рік — в Державний інформаційний геологічний фонд України (Геоінформ).
Наказом Мінекології та Держкомархіву України № 390/85 від 30.10 2001 року Державний інформаційний геологічний фонд України реорганізовано в Державне науково-виробниче підприємство «Геоінформ України».
На сьогодні Геоінформ володіє повною, достовірною та об'єктивною інформацією з питань геологічного вивчення території України та її геологічної будови, сучасного стану і перспектив розвитку мінерально-сировинної бази та геологічного середовища, світової кон'юнктури мінеральної сировини, правових аспектів користування надрами.
У Геоінформі зберігається понад 30000 геологічних звітів, в яких міститься повна інформація про геологічне вивчення території України та геологічні, економічні, технологічні, еколого-геологічні дані про більш як 20000 родовищ корисних копалин.